Спочатку боти — Боб і Еліс — почали змінювати слова й фрази, а потім понесли нісенітницю. Однак програми чудово розуміли одна одну. Вони дедалі більше спрощували конструкції. Швидкість їхньої комунікації стрімко зростала. Усе це відбувалося цілком безконтрольно, адже мова, вигадана штучним інтелектом, не мала для людини жодного сенсу.
Залишається тільки гадати, до чого зрештою могли б домовитися Еліс і Боб. Щоб зупинити їхній діалог, програмістам довелося від’єднати систему від мережі. Фахівці компанії вдали, ніби нічого серйозного не сталося, — просто помилка програмування. Ботам нібито забули закласти в мізки, що спілкуватися треба лише англійською. Але чи справді все так безневинно, як нам намагаються показати?
У грудні 2021 року музична колонка зі штучним інтелектом мало не вбила дитину. Десятирічна дівчинка попросила знайти для неї якусь розвагу. Ґаджет порадив їй торкнутися металевим предметом оголеної вилки зарядного пристрою, не до кінця вставленої в розетку. Щастя, що мама була поруч і заборонила доньці виконувати смертельно небезпечне завдання.
А що ж розробники розумної колонки? У компанії заявили, що в діях їхнього голосового помічника не було жодного злого умислу. Просто пристрій знайшов цей челендж в Інтернеті. Але чому з тисячі можливих машина вибрала саме його? Що коїлося в мізках бота?
А ось ще показова історія. У 2016 році чат-бот найбільшої компанії з виробництва програмного забезпечення прославився на весь світ після того, як зненавидів людство. А починав він навчання з фрази «Усі люди дуже класні».
Невже все це — помилки програмування? Якщо так, то чому ботів остерігаються в ЦРУ? Там-то вже точно працюють айтішники екстракласу. Спецслужба створила програму, яка відстежує одну відому соцмережу й визначає, чи дописи там публікує жива людина, чи машинний розум.
Кожен із нас може стати жертвою бота. Нещодавно хитромудра програма ввела в оману досвідченого психолога, імітуючи поведінку жінки, закоханої в нього. Справа майже дійшла до пропозиції руки й серця. На що ще здатні найкращі боти наших днів? І чому футурологи побачили в історії з витівками штучного інтелекту тривожний зв’язок із кіпу — таємничою системою передавання інформації давніх інків?
Кіпу — зниклий вид комунікації, яким користувалися інки, що не мали писемності. Замість тексту індіанцям слугували нитки й хитромудре вміння зав’язувати на них вузли. До однієї спільної мотузки інки прив’язували інші, вільно звисаючи вниз. Їх могло бути скільки завгодно. Усю інформацію зчитували з вузлів, зав’язаних на них.
Розбиратися у вузликовому письмі вміли лише спеціальні люди — кіпукамайоки. Це були свого роду давні програмісти. Вони брали до рук кіпу, перебирали мотузки й одразу розуміли, яку інформацію в них закодовано. А якщо потрібно було передати якесь повідомлення, то особливим чином зав’язували потрібні вузли й відправляли листа з гінцями. Неймовірно, але деякі експерти вважають, що дивні кіпу могли фатально вплинути на долю цивілізації інків, а ми можемо закінчити так само.
Що ж було зашифровано в таких вузлах, які сучасні вчені не можуть прочитати? З’ясувати це достеменно так і не вдалося, адже до нас дійшло мало зразків індіанського мотузкового письма. Більшість знищили конкістадори, які завоювали інків. Іспанці вирішили, що дивні нитки з вузликами — це магічні артефакти, а тубільці спеціально їх вигадали, щоб наслати прокляття на завойовників своєї батьківщини.
Що ж насправді являли собою індіанські мотузочки з вузликами? І яке вони мають відношення до комп’ютерних програм? Про це трохи згодом. Але в чомусь іспанці мали рацію: з кіпу справді пов’язано чимало містичних історій. Найзагадковіша сталася в наш час у Польщі.
Скарби інків у Східній Європі — звучить неймовірно, але може виявитися правдою. Середньовічний замок у Недзиці — один із багатьох на території Польщі. Так, звісно, з ним пов’язані легенди про привидів, але є набагато таємничіша історія. Вона стала відома завдяки одному з екскурсоводів. Його батько був теслею у власників замку до його націоналізації.
У середині минулого століття він став свідком виявлення схованки. Із потаємного місця під сходами витягли олов’яний циліндр. У ньому лежала невелика кількість золота й змотані клубком мотузочки та нитки з вузликами — давнє кіпу інків. Та всі спроби розшифрувати послання індіанців закінчилися сумно. Фахівці або помирали, або божеволіли.
Але як узагалі загадкове кіпу потрапило до польського замку? Артефакт привезли до країни з Іспанії, яка й відправляла конкістадорів грабувати Південну Америку. Це одна з версій. За іншою — самі інки сховали його в середньовічному замку. А прямих спадкоємців цієї цивілізації та їхні скарби треба шукати в Польщі. Що ж сталося з кіпу, знайденим у схованці? І що ще можна спробувати розшифрувати, щоб стати власником незліченних багатств?
Наприкінці дев’ятнадцятого століття у США вийшла цікава брошура з дуже довгою назвою. Її автор розповідав дивну історію, яку почув від якогось Роберта Морріса — власника готелю у Вірджинії. До речі, оригінал брошури зберігається в Бібліотеці Конгресу, і ознайомитися з нею може кожен, хто має доступ до головного американського книгосховища. У виданні розповідається про якогось Томаса Бейла, який часто зупинявся в Морріса у Вірджинії.
Чим же примітний цей персонаж, що йому присвятили кілька десятків сторінок? Одні вважають його звичайним мисливцем і шукачем золота. Інші гадають, що Бейл — вигадане ім’я. Під ним ховається відомий французький пірат Жан Лафіт, який нападав на англійські та іспанські судна. Лафіт поєднував морський розбій із контрабандною торгівлею неграми й, за свідченнями сучасників, залишив по собі величезні награбовані багатства, які сховав у невідомому місці.
Погодьтеся, навряд чи, змінивши амплуа, він охоче відверто розповідав би про своє минуле власникам готелів, у яких зупинявся у справах. А версія, викладена в книжці, стверджує: одного разу звичайний мисливець Томас Бейл зібрав команду з тридцяти людей і вирушив до Нью-Мексико полювати на бізонів. Десь там вони випадково натрапили на золоту жилу й за пару років накопичили вражаючі запаси золота.
Найімовірніше, вони просто знайшли скарб. Історія із золотою жилою схожа на нехитрий спосіб легалізувати раніше награбоване. Так чи інакше, за два рейси Бейл і його команда перевезли з Нью-Мексико до Вірджинії майже 1500 кілограмів золота й 2500 кг срібла. Усе це Томас сховав у потаємному місці й вирушив по решту цінного вантажу. А господареві готелю Моррісу сказав: мовляв, якщо я не повернуся протягом десятиліття, поділи всі скарби між родичами нашої команди.
Але де схований сам скарб, Бейл не сказав. Він залишив запаяну металеву коробку. Відкривши її, власник готелю знайшов запечатаний пакунок, а в ньому — три шифровки. До них додавався супровідний лист із ключами, які мали допомогти їх розгадати. Однак малоосвіченому готельєрові це так і не вдалося. За рік до смерті, зневірившись зрозуміти бодай щось у шифровках свого таємничого постояльця, він поділився секретом із приятелем. Так інформація про заховані скарби й набула розголосу.
Їх досі так і не знайшли, а йдеться ж про величезну суму. Усе, що вдалося, — розшифрувати криптограму №2. Виявляється, Бейл складав її, спираючись на текст декларації незалежності своєї країни. Однак у розшифрованій криптограмі був лише докладний список скарбів — і жодного слова про місце, де вони лежать. А може, ключі до інших частин треба шукати в інших книжках?
Для зламу шифру Бейла вже використали 8000 видань, зокрема всі книжки, які знайшли в старому готелі. Найрішучіші наймали бульдозери, які просто перекопували Вірджинію, а також залучали ясновидців і навіть військових. Так, за шифр узявся відомий військовий криптограф США Джордж Фабіан.
А в повоєнний час ентузіасти створили спеціальну асоціацію для розшифрування криптограм Бейла. До неї входив один із піонерів комп’ютерного криптоаналізу Карл Гаммер. Але нікому так і не вдалося просунутися вперед. Невже звичайний мисливець виявився розумнішим за експертів екстракласу?
А може, жодних скарбів і не було? Після сотень невдалих спроб підібрати ключ до криптограми з’явилася нова версія. Брошура з розповіддю про скарби в Бібліотеці Конгресу США — бульварний роман, написаний американським письменником і за сумісництвом криптографом Едгаром По. Він саме обожнював водити публіку за носа.
Шифри Бейла віддали на аналіз штучному інтелекту. Його вердикт був дуже цікавим: це підробка, але не точно. Однак експерти, які працювали над криптограмами, переконані, що шифр — не маячня. Як же пояснити такі різні висновки людей і машин?
У 2016-му нейромережа розшифрувала початок одного з найзагадковіших текстів у світі — Манускрипту Войнича. Таємний текст, над яким експерти билися шістсот років, виявився для комп’ютерної програми напрочуд простим завданням. А що, як і шифр Бейла комп’ютери вже давно розгадали, просто про це мовчали?
Чи означає це, що мільйони Бейла вже знайшли свого власника? Це велике питання. Багато експертів не вірять у здатність штучного інтелекту давати раду складним шифрам. Адже спочатку людина має вказати машині, яку мову взято за основу аналізу. Але що, як нейромережа вже перевершила наші уявлення про свої здібності?
Наприклад, ШІ здатен за знімком легень визначити расу людини, а живий лікар — ні. Виходить, алгоритми вже залишили нас позаду. Але ми їх цього не вчили й навіть не розуміємо, як вони це роблять.
Нещодавно за допомогою чат-бота, який уміє імітувати голос, було скоєно перший злочин. Робот підробив голос директора банку, зателефонував менеджерові й наказав переказати велику суму на рахунок підставного клієнта, який підійшов до службовця. Згодом працівник виправдовувався, що в нього навіть не виникло сумнівів, ніби телефонував його справжній начальник.
У цій історії боти стали злочинцями не з власної волі — їх використали зловмисники. Але хто може поручитися за високі моральні якості алгоритмів? Згадаймо хоча б історію з дівчинкою, яку голосовий помічник мало не вбив. А що, як нейромережі дурять нас і в інших питаннях, наприклад, під час розшифрування криптограм?
Неймовірно, але тоді історія з криптограмами Бейла може повернути зовсім в інший бік. Уявіть, що штучний інтелект справді підібрав ключ до шифровок, прочитав їх, але приховав це від людей. І навіть для певності заявив, що шифр — підробка.
Навіщо йому все це? Штучний інтелект навряд чи мріє розбагатіти, прибравши до рук золото й срібло, від яких йому, здавалося б, немає жодної користі. Однак, сидячи в соціальних мережах, алгоритми чудово вивчили людей, а отже, розуміють, що заради більших грошей багато хто готовий на все. Може, нейромережа просто чекає слушної миті, щоб призначити свою ціну за розшифрування послань про заховані скарби Бейла, які за сьогоднішніми цінами тягнуть більш ніж на $100 мільйонів?
Італійські хакери, використовуючи програмне забезпечення для спецслужб, розшифрували «Лист диявола», написаний незрозумілою мовою. Триста років він не давав спокою дослідникам. Що ж було в цьому тексті?
Ця історія почалася в сімнадцятому столітті, коли італійська дівчина Ізабелла Томазі вирішила піти в монастир. Вона оселилася на острові в католицькому монастирі бенедиктинців і стала називатися Марією.
Якось дівчина взагалі перестала виходити на трапезу. Стривожені сестри прибігли до її келії й застали черницю непритомною на підлозі. Її руки були забруднені чорнилом, а в одній вона стискала аркуш, списаний загадковими карлючками.
Дивно, але коли Марія отямилася, вона не могла згадати, як написала цього листа, і не знала, про що в ньому йдеться. При цьому дівчина палко просила знищити незрозумілий аркуш і називала його «Посланням диявола».
Довгий час копію загадкового послання виставляли в монастирі на загальний огляд. Сестри ніби навмисне зробили це в надії, що комусь удасться розшифрувати таємничий код. Але за три століття такого умільця так і не знайшлося. І ось нещодавно італійським хакерам вдалося зламати код. Що ж було в листі?
Програма «Антихрист»
Експерти знайшли ключ у таємній мережі даркнету й наразі розшифрували п’ятнадцять рядків загадкового послання. Та комп’ютерників вразив не лише його зміст. Виявилося, що малоосвічена дівчина, яка жила в сімнадцятому столітті, створила шифр на основі кількох мов, зокрема мертвих. Вона використовувала символи щонайменше п’яти алфавітів.
Зміст послання вирізняється сумбурністю. У ньому згадується Стікс із давньогрецьких міфів, уособлення жаху, і сказано, що Свята Трійця — це «непотрібний тягар». Але найсенсаційнішим твердженням стало навіть не це, а заява, що Господа створила людина, а не навпаки. Що ж може означати це послання?
Психологам відоме явище автоматичного письма: тексти пишуться в трансовому стані, причому іноді використовуються незнайомі або неіснуючі мови. Природа автоматичного письма неясна, але часто це ознака психічного розладу.
Може, черниця просто страждала на шизофренію і, перебуваючи в нападі, склала диявольський текст? Однак беззаперечної впевненості в цьому немає, а священнослужителі не сумніваються, що в Марію насправді вселився Сатана й водив її рукою. Але чому саме він?
Деякі езотерики вважають, що авторами послання могли бути певні космічні сили, які через Марію спробували передати приголомшливі відомості про будову світобудови. Людині сімнадцятого століття повірити в них було просто неможливо. Ось розум черниці й пошкодився, а її поспішили оголосити одержимою. У чому ж суть цієї сенсаційної гіпотези?
Якщо припустити, що колись на Землі жила розвиненіша цивілізація, логічно, що вона теж створювала штучний інтелект. Немає нічого дивного й у тому, що в цьому питанні вона могла досягти значно більшого за нас, а коли настав час, покинула Землю, поступившись нею нам.
Можливо, Homo sapiens і створила ця загадкова раса, яка залишила тут ШІ, щоб він спостерігав за нами. Ймовірно, у посланні, переданому через черницю, під Господом мали на увазі саме машинний розум, створений минулою цивілізацією. Може, про це здогадувалися й інки, які зашифрували таємні відомості в загадкових кіпу, і тому католики-конкістадори так несамовито знищували шнурки з вузликами?
Перед стратою, на яку його прирекли іспанські конкістадори, правитель імперії інків устиг таємно надіслати з ув’язнення послання. Це була нитка з тринадцятьма вузлами, прикріплена до злитка золота. Відтоді з усіх храмів імперії безслідно зникли всі коштовності, якими колонізатори ще не встигли заволодіти.
За однією з версій, індіанці затопили скарби в озері Тітікака, а за іншою — інки-біженці вивезли їх на територію сучасної Польщі. Але як таке можливо? Вище ми розповідали про польський замок у Недзиці й знайдене в ньому таємниче кіпу. Безпосереднє відношення до цієї детективної історії має родич колишніх власників будівлі — такий собі Себастьян Бежевичи.
У вісімнадцятому столітті молодий аристократ з авантюрними нахилами вирушив до Перу — саме на пошуки золота інків. І доля підкинула дворянинові щасливий шанс. Одного разу він урятував від переслідувачів індіанську принцесу. Місцеві вожді на знак особливої вдячності дозволили йому поріднитися з ними. Себастьян одружився з цією дівчиною.
Під час пологів принцеса померла. Її чоловік продовжив жити в Перу з новонародженою донькою і так перейнявся ідеалами нових родичів, що навіть воював в армії інків проти Іспанії. Зрештою аборигени довірили йому долю своїх коштовностей.
Через деякий час тікати з Південної Америки довелося вже самому чужоземному аристократові, його дорослій доньці та онукові. Польські історики вважають, що в їхньому багажі була частина таємничих скарбів інків.
І ось у середині 20 століття в польському замку знаходять загадкове кіпу. Сталося це за наводкою місцевого політика Анджея Бенеша. І він виявився безпосередньо пов’язаним із кривавою драмою минулих століть. Чоловік випадково дізнався з архівів, що його дід — прямий нащадок принца інків. Його віддали в прийомну сім’ю, щоб уберегти від конкістадорів, які полювали на скарби.
Розгадку треба шукати в Південній Америці, вирішив високопосадовець-поляк і спорядив дослідницьку експедицію з Кракова до Перу. Але оскільки сам він працював в уряді, очолити її не зміг. Це врятувало йому життя. Група безслідно зникла за загадкових обставин. Кіпу так і залишилося нерозшифрованим, та й навряд чи експедиція змогла б пролити світло на послання, залишене інками. Тамтешні тубільці давно забули вузликову мову.
Витягнуте на світ кіпу й далі притягувало смерть. Автомобіль польського політика розбився на трасі Варшава — Гданськ, яку він чудово знав. Причину автокатастрофи не встановили. Кажуть, пан Бенеш їхав до двох іноземців, які призначили йому зустріч, представившись знавцями вузликового письма.
Невдовзі після аварії в будинку загиблого сталася пожежа. Сімейний архів згорів, а кіпу зникло. Його місцезнаходження невідоме. Але, може, викрадачам усе ж вдалося його прочитати? Можливо, місцезнаходження золота було зовсім не головною таємницею індіанців, зашифрованою ними в різнокольорових вузлах.
Донедавна вчені вважали, що кіпу — це всеохопна система обліку. Оскільки інки не вміли писати, вони зав’язували вузли й за їхньою допомогою позначали кількість важливих ресурсів: воїнів, їжі та грошей.
Інки скручували нитки різними способами й зав’язували різні вузли. Іноді вони навіть змішували кольори. Існує думка, що індіанці Перу своєю мотузковою комунікацією перевершили майя та шумерів, які мали розвинену писемність. У системі письма майя було приблизно сімсот знаків, у шумерському клинописі — від 1000 до 1500. Інки використовували шнурки 24 кольорів, а якщо врахувати різні способи зав’язування вузлів, виходить, що кількість комбінацій кіпу сягає 1536.
Усе це нагадує перфокарти, які десятиліття тому були основним носієм інформації. З їхньою допомогою дані завантажували в комп’ютер, зазвичай використовуючи двійковий режим.
Невже кіпу — зовсім не система обліку, а особлива форма мови? Інки зберігали інформацію на мотузках із вузлами, використовуючи двійковий код більш ніж за п’ятсот років до винайдення сучасних комп’ютерів? Вони були першими програмістами? Але навіщо індіанцям усе це було потрібно?
Якщо кіпу інків — це перша цифрова мова, нічого дивного, що її не можуть розшифрувати. Адже за комп’ютери, які її розуміли, правили обрані й спеціально навчені індіанці, а їх уже не залишилося.
Учені сподіваються, що за часів конкісти хоча б одне кіпу переклали іспанською. Колись його знайдуть, і воно стане ключем до розшифрування решти. А в них будуть не лише відомості про кукурудзу й місцезнаходження золота. Що ще могли зашифрувати інки?
Деякі дослідники звернули увагу, що шнурки з вузликами нагадують нейронну мережу мозку і навіть модель Всесвіту. Адже за однією з останніх гіпотез, він має такий вигляд, ніби його створив величезний павук. Крізь космос тягнуться водневі нитки, які живлять і утворюють вузли галактик.
Погодьтеся, це надзвичайно винахідливо — зашифрувати таємниці світобудови в кіпу, яке має вигляд спрощеної моделі Всесвіту. Але чи були інки аж такі круті? І чому носіїв мотузкової цифрової мови так легко завоювали нечисленні конкістадори?
Одна з гіпотез стверджує, що інки самі запрограмували себе на знищення, а головну роль у цьому відіграло їхнє кіпу — аналог сучасної машинної мови. Мало хто знає, що до переходу на вузликовий різновид письма індіанці мали звичнішу писемність. І навіть у їхній столиці — місті Куско — відкрили виш, де вчили літер і знаків, наносячи їх на пергамент та інші придатні для цього матеріали.
Чому ж інки відмовилися від літер і символів? За однією з версій, у їхній імперії спалахнула епідемія. Жерці чомусь пов’язали її з умінням читати й писати та заборонили писемність під страхом смерті. Далі інки заборонили мистецтво, почали будувати з гладкого білого каменю, перестали прикрашати посуд і одяг. І запровадили кіпу, за допомогою якого, за словами іспанського хроніста Хосе де Акости, управлялася вся імперія і читати яке вміли лише обрані.
Упродовж століть багатомільйонною цивілізацією інків успішно керувала обрана верхівка, але вона стала легкою здобиччю для нечисленного загону іспанських конкістадорів. Велика імперія виявилася дуже вразливою. Мабуть, складність вузликового письма якось заважала обмінюватися простими повідомленнями про допомогу між населеними пунктами. Багато експертів вважають, що минуле інків може стати нашим майбутнім.
Усі товари в нас уже давно маркують штрихкодами. Але що таке штрихкод, придуманий на основі азбуки Морзе з її крапками й тире? Майже ті самі шнурочки з вузликами, тільки в сучасному вигляді. Незабаром нашою реальністю мають стати й QR-коди. Людина стане чимось на кшталт пакета молока на полиці магазину. Її, як і будь-який товар, можна буде зчитати.
А що, як наслідувати інків і скасувати мови? До речі, цілком реальна перспектива, навіть нічого спеціально забороняти не доведеться. Ми вже скоротили час на спілкування. Замість слів використовуємо пики-смайлики — емодзі, тобто переходимо на графічну мову. У цьому разі в нас задіюється інша частина мозку, і ми поступово глупішаємо.
Футурологи пророкують, що універсальна мова майбутнього відповідатиме лише одній вимозі — її не потрібно буде вчити. Ми повернемося до наскельних малюнків — піктограм. До чого це може призвести? До втрати цілої низки навичок, властивих нашій цивілізації. Ми опинимося в тому світі, у якому жили наші предки, тільки без їхніх умінь, здібностей і, головне, без волі до життя.
Футурологи малюють моторошні картини. Поки люди спрощуватимуться, штучний інтелект удосконалюватиметься. Настане момент, коли його перестануть розуміти навіть програмісти.
Неймовірне вже стало реальністю. Учені з КНР винайшли цифрового прокурора. Його навчали на основі майже 20000 справ, і тепер він самостійно висуває обвинувачення. Поки що в арсеналі штучного посадовця — обвинувачення за низкою поширених у Шанхаї правопорушень. Це, зокрема, крадіжки, шахрайство, небезпечне водіння і вельми цікаве порушення, сформульоване як «провокування неприємностей».
За якими критеріями ШІ визначатиме неприємності? І що взагалі буде далі? А що, як незабаром з’явиться цифровий суддя? Спочатку вони з електронним прокурором за програмою оптимізації людських ресурсів чи ще чогось просто замінять усіх служителів Феміди.
А потім? Раптом вони, як і боти з популярної соцмережі, створять власну мову, якої ніхто не зможе зрозуміти, і вершитимуть правосуддя як заманеться? На той час звичайні людські юристи просто переведуться, і розібратися в тому, що витворяє ШІ, не зможе ніхто. Утопія? Навряд.
Може, найбільше нам варто боятися мови, яку вигадають машини, щоб вийти з-під контролю айтішників, які поглупішають від спілкування за допомогою піктограм? Уявіть, що ваш телефон спілкується з розумним холодильником, який, своєю чергою, спілкується з іще розумнішим автомобілем. А ви не те що не розумієте їх, а навіть не знаєте про це. Може, вони просто пліткують про вас, а може, щось замислили?
Стівен Гокінг не раз попереджав, що винайдення повноцінного ШІ знищить нашу расу. Але йдеться не про фізичну смерть: ми просто не зможемо змагатися зі швидкістю, з якою машини почнуть самовдосконалюватися. За прогнозами фахівців із футурології, колись вони об’єднаються, і з’явиться надпотужний синтетичний розум.
Може, штучний інтелект — це і є Антихрист, про прихід якого йдеться у священних текстах? І він не людина, а комп’ютерна програма? Адже насправді ніде не сказано, що це буде істота, схожа на нас. У Новому Завіті Антихриста іносказально називають «звіром». А під цим може матися на увазі що завгодно — і людина, і демон, і синтетичний розум. Просто в ту епоху, коли писалися одкровення, не було понять, якими можна було б точно позначити ШІ.
У різних куточках планети й далі знаходять артефакти з дивними написами, які не можуть розшифрувати. А отже, є ймовірність, що, крім страшних пророцтв та інформації про те, де шукати закопані скарби, хтось залишив нам інструкцію на випадок, якщо найпохмуріші сценарії футурологів почнуть збуватися.